ДУ́РІСТЬ, рості, жін.
1. Розумова обмеженість, тупість; глупота. [Хрипун:] Ви розписались в своїй дурості. Я командуючому доповів, і він зі мною згоден (Олександр Корнійчук, II, 1955, 11); На сторінках журналу [« Харьковский Демокрит»] висміювалась обмеженість і дурість поміщиків, викривалось казнокрадство, хабарництво (Матеріали з історії української журналістики, 1959, 30); А тим часом було б найбільшою дурістю і найбезглуздішим утопізмом вважати, що без примусу і без диктатури можливий перехід від капіталізму до соціалізму (Ленін, 27, 1951, 228).
2. Необдуманий, безглуздий учинок. З чим ще можна зрівняти таку дурість: поїхати на свої негусті гроші на Камчатку (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 46);
// Безглузда думка, необдуманий вислів. Лише вимовивши це, зрозумів Валентин Модестович, яка непростима дурість зірвалася з його язика (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 228).