ДУКА́Р, я, чол., розм., заст. Те саме, що дука. [Антон:] Що ж, коли батько твій, бач, все гне на те, щоб до його дочок сватались дукарі або купці (Марко Кропивницький, I, 1958, 172); Скаредний дукар правив з людей непомірні гроші (Любов Яновська, I, 1959, 317).
ДУКАР
Тлумачення слова