ДУБІТИ

ДУБІТИ, ію, ієш, недок. Втрачати чутливість, гнучкість, рухливість від холоду (про людину, частини її тіла). А руки дубіли. І вийти обігрітися, а чи навхрест збити ті руки не можна (Іван Ле, Мої листи, 1945, 77); Дубіючи в крижаній воді, забиває [Оленчук] обухом кілля (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 711);
//  Ставати твердим, густим, жорстким. Вночі земля дубіла від морозу, поймалась тонким, блискучим, мов скло, льодком (Василь Козаченко, Серце матері, 1947, 163); На холод, на мороз, від якого обмерзає, дубіє одяг, уже ніхто не зважа (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 699);
//  перен. Втрачати здатність рухатися, застигати в якому-небудь положенні від страху, захоплення, здивування, напруги і т. ін. Юра повертається, щоб мерщій бігти назад. 1 ноги дубіють від жаху (Юрій Смолич, ‘II, 1958, 15); Вона була така гарна і така смілива, що в її присутності в Йоньки дубів язик і не міг вимовити й слова (Григорій Тютюнник, Вир, 1960, 226).