ДОСВІТКИ 1, ток, мн., рідко. Те саме, що досвіток. Зимові деньки сумрачні, зимові вечори і досвітки довженні, як море (Іван Франко, I, 1955, 153); Погасне світло; та палають очі, Аж поки досвітки в вікно тихенько Заглянуть сивими очима (Леся Українка, I, 1951, 180).
ДОСВІТКИ 2, ток, мн., заст. Зібрання сільської молоді, організовані для спільної праці і розваг в осінній та зимовий час. Оце було як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться (Українські народні казки, 1951, 333); На улиці невесело, В хаті батько лає, А до вдови на досвітки Мати не пускає (Тарас Шевченко, II, 1953, 128); Маланка взяла прядку, подалася на досвітки (Костянтин Гордієнко, I, 1959, 25).