ДЯДЬКІ́ВСЬКИЙ, а, е. Належний дядькові (у 1—3 знач.). Погиба, поклавши голову на сіно, лежить у дядьківській клуні (Михайло Стельмах, II, 1962, 50); Вона їхала на газиках, тряслась на дядьківських возах.. Та більше йшла (Павло Автомонов, Так народж. зорі, 1960, 9);
// Власт. дядькові (у 3 знач.). Крізь трохи зіщулені вії дивилися допитливо-розумні, з дядьківською хитринкою, сірі очі (Семен Журахович, Опов., 1956, 14); [Сокіл:] В тебе ще стара, дядьківська психологія інколи верх бере… (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 52).
ДЯДЬКІВСЬКИЙ
Тлумачення слова