ДІТОЧКИ

ДІ́ТОЧКИ́, діточок, мн. Зменш.-пестл. до діти1 1, 2. [Марко:] Було люду до двох тищ [тисяч], а тепер, ой, горе-гірке, сто бабів, шість дідів та діточок трохи (Захар Мороз, П’єси, 1959, 7); Село неначе погоріло, Неначе люде подуріли, Німі на панщину ідуть І діточок своїх ведуть!.. (Тарас Шевченко, II, 1953, 110); Хвалилася птиця — Пе-ре-пе-ли-ця: — Здрастуй, спілий колосе, Ясна зірко, Діточок я вивела Аж семірко! (Андрій Малишко, I, 1956, 165);  * У порівняннях. Ніч обгорнула біленькі хати, Немов маленьких діточок мати (Леся Українка, I, 1951, 29).