ДІРЯВИЙ

ДІРЯ́ВИЙ, а, е. Який має діру або діри. Один з соцьких зайшов за хату, підійшов до дірявого причільного вікна, сунув Чіпку під бік палицею (Панас Мирний, II, 1954, 184); Ми мокли зверху і внизу, Бо човен протікав дірявий (Максим Рильський, Поеми, 1957, 180); У діряві, щілинку – ваті двері проходить вітер (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 353);
//  Зношений до дір (про одежу, взуття і т. ін.); драний, подертий. Дірявого мішка не наповниш (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 165); Потюпала вража баба додому, тільки поглядує на свої діряві черевики та думає, яка-то вона гарна буде в червоних чоботях! (Олекса Стороженко, I, 1957, 24); Вона заклякла на дощі; діряве пальтечко не гріло (Антон Хижняк, Тамара. 1959, 164).
♦ Голова (пам’ять і т. ін.) дірява — забутливий, безпам’ятний. Ну, ото ж яка дірява голова! Збирався подзвонити з заводу, щоб не шукати їх з онуком, і не подзвонив (Юрій Яновський, I, 1958, 435).