ДЕСЯ́ТНИК, а. чол.
1. Старший, відповідальний у групі робітників на будівництві, у шахті і т. ін. Десятники метались поміж рудокопів і, мовчки вдивляючись, рахували людей (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 199); Бували дні, що він з Мацієвським або з якимось десятником цілий тиждень лазять у горах (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 124).
2. іст. Те саме, що десяцький 1. Соцький з десятником прийшли правити подать (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 92); * У порівняннях. [Грабчак:] На побігеньках. Наче десятник (Яків Баш, П’єси, 1958, 118).