ДЕСЯ́ЦЬКИЙ, кого, чол., іст.
1. У дореволюційній Росії — нижчий поліцейський служитель на селі, якого обирали селяни. Десяцький став приказувати: — Глядіть же мені, збирайте зараз по селу курей та яєць.., щоб усього було доволі (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 262); Громада в волості обрала Карпа за десяцького (Нечуй-Левицький, 11, 1956, 366); Десяцькі ходили по дворах, зганяли [людей] на сходку (Юрій Яновський, I, 1958, 53).
2. На Запорізькій Січі — ватажок нижчої військової одиниці — десятки.