ДЕРЕВ’Я́НИЙ, а, е.
1. Прикм. до дерево 2. То був попросту невеличкий водопровід, зложений із грубих дерев’яних брусів (Іван Франко, I, 1955, 367); Зовнішній вигляд гуцульського житла є характерним прикладом дерев’яної архітектури, бо вся хата споруджена з дерева в різному його оформленні (Дерев’яне зодчество України, 1949, 14);
// Зробл. з дерева. На миснику полив’яні миски, дерев’яні ложки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 413); Під стінкою стояло дерев’яне ліжко (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 35); * У порівняннях. Спідні щелепи тряслися в нього, тверді і нерухомі, як дерев’яні (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 104);
// Виконаний по дереву. Як цяцька, красувався на цегляному підмурку будинок з гапком, оторочений навкруг дерев’яною різьбою (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 64).
2. перен. Позбавлений ознак життя; нерухомий, неживий. Він уявляв собі, що станеться з ним, коли він буде мертвий.. Кров у жилах густа і холодна, як драглі, члени витягнені, дерев’яні і не згинаються. Як з пап’є-маше (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 409); Тільки випещене лице начальника було, як і завжди, сухе, дерев’яне, а в’їдливі очі неспокійно бігали (Степан Васильченко, I, 1959, 203);
// Позбавлений емоцій; невиразний. Голос у нього гучний, але якийсь дерев’яний. Так ніби людині зовсім байдуже, про що говорити, аби говорити (Василь Козаченко, Сальвія, 1956, 140); Намагаючись приховати своє хвилювання, він спробував було посміхнутися і сам же відчув, що посмішка вийшла дерев’яна, жалюгідна (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 103).