ДЕКЛАМА́ТОР, а, чол.
1. Той, хто виступає з декламацією. Подекуди помітно засмучених декламаторів (Степан Васильченко, I, 1959, 314); [Горбунов:] Представитись дозвольте. Горбунов Іван! Артист, письменник, декламатор! (Павло Тичина, I, 1957, 303); Першими виступили декламатори. Потім голосистий Дімка.. проспівав дві пісеньки (Юрій Збанацький, Старший брат, 1952, 53).
2. перен. Збірник віршів для декламування. Не ввійшли сюди [у збірник] також дрібнички «Хмари», «Утома», «Самотній», що появилися в декламаторі «Розвага» та альманасі «З потоку життя» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 287).