ДЕКЛАМА́ЦІЯ, ї, жін.
1. Мистецтво виразного читання літературних творів, зокрема віршів;
// Те саме, що декламування. Муне-Сюллі декламував Отелло в той час, як сьому маврові було зовсім не до декламації (Леся Українка, V, 1956, 290); Поет уклонився на знак, що декламація скінчена (Іван Франко, VIII, 1952, 128); Малеча більше в масових номерах виступала — в колективній декламації (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 37).
2. перен. Манера говорити штучно піднесено; пишномовні слова, промови. Треба дивитися правді у вічі і гнати від себе фразу і декламацію (Ленін, 27, 1951, 157); [Монтаньяр:] Сі декламації, мій пане, зайві, трагедія класична вийшла з моди (Леся Українка, II, 1951, 176); Не можна байдуже спостерігати становище, яке створилося в американській зоні, де під серпанками лицемірної декламації про демократію дозволяється існування розбійницьких гнізд (Радянська Україна, 1.III 1946, 2).