ДЕБЕЛІ́ТИ, ію, ієш, недок., розм.
1. Ставати нерухомим; дубіти. Що від людей за роботу дістанемо, тим і заносимося, а не раз, то й голодом дебеліємо (Іван Франко, I, 1955, 370).
2. Ставати твердим, тужавим; шкарубнути. Кругом куреня не видно нікого, тілько.. лежали сітки та геть одсторонь на вбитих у землю кілках дебелів невід (Панас Мирний, I, 1954, 348).