ДАВНО, присл.
1. У далекому минулому, багато років тому. Давно те діялось (Тарас Шевченко, II, 1953, 45); Колись давно, ще не за нашої пам’яті, приїхав.. пан-дідич в свій куплений на Волині маєток (Нечуй-Левицький, I, 1956, 130).
Як [і] давно — як раніше, як колись. І вже до нас так не горнеться [Катря], як давно (Марко Вовчок, I, 1955, 194); [Грицько:] Як живу? Так, як і давно жив (Панас Мирний, V, 1955, 150); Наче знов, як давно, чую мову твою (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 72).
2. Протягом тривалого часу; здавна. Золотую тарілочку Всі знають давно (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 284); І Цупов, вийшовши з засідання ревкому, Давно знайомими провулками пішов (Микола Бажан, I, 1946, 269);
// Деякий час тому. Вже давно у всі дзвони передзвонили (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 214); Місяць давно вже зійшов і перескакував з хмари на хмару (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 393); Давно скінчили роботу численні гуртки, учні розійшлися (Олесь Донченко, V, 1957, 478);
// Протягом якогось відрізка часу і дотепер; довгий час, довго. Стали мати прощатися, бо вже Катря давно коло дверей стояла (Марко Вовчок, I, 1955, 216); Ах, я давно Вас ждала (Павло Тичина, I, 1946, 89).
♦ Отак (оттак) би [й] давно; Давно б так — саме так треба було; добре, так. — Оттак би й давно, — сказав голова (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 441); — Отак би давно! — тріумфував Йон і приступивсь ближче до дівчини (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 235).