ЧУЖІСІНЬКИЙ

ЧУЖІ́СІНЬКИЙ, а, е. Зовсім чужий. Серед компанії свого народу, серед своєї сім’ї він сидів, мов чужісінький чоловік (Нечуй-Левицький, I, 1956, 192);
//  Уживається як прикладка для підсилення ознаки, вираженої основним словом. З Чайченком Пилипиха поводилася звичайненько, унятливо, тільки як з чужим-чужісіньким чоловіком (Марко Вовчок, I, 1955, 237); Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди… (Нечуй-Левицький, III, 1956, 349).