ЧУВАНИЙ

ЧУ́ВАНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до чувати1. [Козаки:] Чи нам здалося, чи ми справді почули рідну мову і десь чуваний давно, давно дівочий голос? (Нечуй-Левицький, II, 1956, 459); Не раз чуваний розмірений перестук млина нагадав Дмитрові щось до болю близьке, неповторне, від чого защеміло і скоріше забилося серце (Михайло Стельмах, Вел. рідня, 1951, 642);
//  чувано, безос. присудк. сл. [Річард:] Такої мови не чувано в сій хаті досі (Леся Українка, III, 1952, 63); — Де то видано, де то чувано, аби зернина вміла говорити! (Казки Буковини. Казки Верховини, 1968, 115).