ЧУ́НІ, ів, мн. (одн. чуня, і, жін.).
1. Мотузяні, солом’яні і т. ін. постоли, личаки. Це був уже підстаркуватий солдат-тиловик, веселий і неспокійний. Він увесь час присвистував, прицмокував і тупотів чобітьми в солом’яних чунях (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 516).
2. Гумове або шкіряне взуття у вигляді калош з потовщеними бортами й підошвами. Була одна пара повстяників, а друга — чуні у склеєні з автогуми, — цим користалася вся родина в міру потреби (Юрій Яновський, Мир, 1956, 156); На ногах мав [Коваль] валянки з чунями, клеєними з автомобільної камери (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 275).