ЧУДО́ВНИЙ, а, е.
1. Те саме, що чудовий. Я не співець чудовної природи З холодною байдужістю її; З ума не йдуть знедолені народи, — їм я віддав усі чуття мої (Павло Грабовський, I, 1959, 635); Та й то знали його не лиш як чудовного лікаря, що лічить рани і всякі болісті, але й не менше як чудовного бесідника та порадника (Іван Франко, VI, 1951, 37); Ми щасливі, дні чудовні — пісня радістю дзвенить: Будем разом, сили повні, батьківщину боронить (Павло Тичина, II, 1947, 12).
2. заст. Чудотворний. Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовний Образ пресвятої. Поставили в Іржавиці В мурованім храмі (Тарас Шевченко, II, 1963, 48); Літній чоловік.. стає перед чудовною іконою, молиться, б’є поклони, зітхає (Нечуй-Левицький, III, 1956, 363).