ЧУДЕСНО.
1. Присл. до чудесний 2. [Василь:] А таки чудесно б ви зробили, коли б вихворостили мене на всі боки!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 179); Тихонов гостро бачить і чудесно описує світ (Максим Рильський, III, 1955, 397); Гей, ви, далі, далі безкінечні й сині, як чудесно в світі молодому жить! (Володимир Сосюра, II, 1958, 42).
2. у знач. присудк. сл. Про красу навколишньої дійсності. Тепер місячні ночі, на морі чудесно (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 362).
3. у знач. виг. Те саме, що чудово 3. — Бачиш, бачиш, — говорив він, не спускаючи очей з траншеї, — накрито! Ціль накрито! Чудесно! Молодці! (Олесь Гончар, III, 1959, 52); [Захар:] Мій пан на цілу ніч поїхав. Він повернеться аж вранці. [Костомаров:] Ну, й чудесно! (Павло Тичина, I, 1957, 294).