ЧУДАКУВА́ТИЙ, а, е. Який своєю поведінкою, вчинками викликає здивування; дивакуватий. — А Степан — парубок там у нас, чудакуватий якийсь, а злодій на все село (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 20); Розповідав [Каргат] про Харків, про свого чудакуватого професора, про студентів і інститут (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 121).
ЧУДАКУВАТИЙ
Тлумачення слова