ЧУ́БИК, а, чол. Зменш. до чуб. Під грузинським сонцем його вихрястий чубик порудів, немов кожушок степового ховрашка (Терень Масенко, Роман.., 1970, 152); Він дмухав на білий чубик Петрика і задихався у хвилях ніжності (Михайло Стельмах, II, 1962, 162); Щасливий край! Містам і селам в квітках всміхається земля. І пташці з чубиком веселим «добридень» серце промовля (Володимир Сосюра, Солов. далі, 1957, 35); Гаврило ліниво шкутильгав.., пощипуючи вуса, схожі на припечені сонцем кукурудзяні чубики (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 90).
ЧУБИК
Тлумачення слова