ЧУБАТИЙ

ЧУБА́ТИЙ, а, е. Який має довгий чуб, з великим чубом. Хмурий Остап опустив чубату голову, зачмихав синім, як воловий ріг, носом (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 293);
//  у знач. ім. чубатий, того, чол. Чоловік, який має великий чуб. Хлопці пошепки запропонували вийти разом, у коридор. Я збагнув, що тут відбулося щось неприємне, і не зовсім приязно поглянув на чубатого (Анатолій Хорунжий, Ковила, 1960, 40);
//  З чубом на голові (про тварин). Синиці — рід птахів ряду горобцеподібних .. До найпоширеніших у нас належать: синиця велика, синиця голуба, або лазурівка, синиця чубата та гаїчка болотяна (Хлібороб України, 1, 1972, 47); Чубатий дятел од ранку працює на сивій сосні. Постукає дзьобом — і дивиться, що з того станеться… (Леонід Первомайський, II, 1958, 59);
//  Який формою нагадує чуб (перев. про рослини). Колись невеличкі, замлілі дубки, кленки, бересточки, липи тепер визирали такими здоровенними, такими пишними велетнями, гордо, аж під хмарами похитуючи своїми чубатими головами (Панас Мирний, IV, 1955, 16); Недалеко від Гострої могили, край гостинця, що йде до міста, чубаті рядки буряків біжать на південь до Водяної балки (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 92); Вже повернула [Оленка] з стежки на свій город, у високу чубату кукурудзу, як раптом заграв духовий оркестр (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 210); Під зорями полукіпки чубаті Пливуть, мов парашути до ріки (Михайло Стельмах, Жито… 1954, 69).