ЧОРТОРИ́Й, ю, чол.
1. Великий вир; глибока яма, в якій утворюється вир. На хвилиночку куди задивишся, на один крок оступишся і — помчать вони [хвилі] тебе, не знать куди, закрутять і пустять на саме дно того ревучого чорторию (Панас Мирний, III, 1954, 232); Внизу під стежкою з каменя на камінь спадали гірські води. Вони запінювалися страшними чорториями, спадали білими водоспадами, розбризкуючи холодний водяний пил (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 83); Скільки води! ..Як виразно вона мовить! Ніби каже тобі: .. Занурюйся з головою, тільки дивись — он чорторий, він темний аж синюватий, бо бездонний, він крутить воду, загрозливо пінячись і гуркочучи (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 7); Сома не було. Він десь, певно, мчав на всю свою сомину швидкість до найдальших закутків свого царства, до найглибших чорториїв, до найтемніших вод (Павло Загребельний, Спека, 1961, 273);
// перен. Натовп людей, скупчення тварин, що збуджено, неспокійно рухаються в різні боки. Не хапаючись, спокійно (бувалий, видати), владно звів [Григор] руку над натовпом і кинув у людський чорторий на майдані свій несподівано юний та дужий голос: — Товариші! Товариші селяни! (Андрій Головко, II, 1957, 309).
2. Глибокий рів, яр, провалля. — Ех, діду, діду… Не степова у вас земля тут: ярки.., чорториї — на степах не та земля, зовсім не та земля… (Григорій Косинка, Новели, 1962, 104); Ніхто тоді не знав, що спускатися з гори анітрохи не легше, ніж підніматись на неї. Важкі вози сунули вниз, підбивали коней, і от уже вся підвода летіла з крутизни у чорторий (Радянська Україна, 24.VII 1962, 3); Невже француз завів їх у пастку? Три дні після переправи через Рейн він тяг партизанів через гори й чорториї, обіцяючи вивести до знайомої ферми, де можна буде відпочити, й підхарчуватися (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 221).