ЧОРНОБРИВИЙ

ЧОРНОБРИ́ВИЙ, рідше ЧОРНОБРО́ВИЙ, а, е. Який має чорні брови, з чорними бровами. Григорій Петрович і чорнобривий на лихо удався, і веселий, балакучий (Панас Мирний, III, 1954, 190); Кайдашиха глянула на дітей, глянула на чорнобриве Мелащине лице й трохи пом’якшала (Нечуй-Левицький, II, 1956, 319); Чоловік справді вже був сивий, а жінка чорноброва й молоденька (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 119); Хлопчик уродився смаглявим, чорнобровим, опецькуватим, за всіма ознаками — викапаний батько (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 524); Ми вдвох верталися з будови, І каменяр, супутник мій — Уральський майстер чорнобровий — Красі всміхався степовій (Микола Нагнибіда, Вибр., 1957, 157);
//  нар.-поет. Уживається як постійний епітет до слів хлопець, дівчина, милий, мила. Там десь милий чорнобривий По полю гуляє, А я плачу, літа трачу, Його виглядаю (Тарас Шевченко, I, 1963, 60); Коло річки, у садочку, Маленька хатина, — У хатині чорнобрива Молода дівчина (Леся Українка, I, 1951, 321);
//  у знач. ім. чорнобривий, чорнобровий, вого, чол.; чорнобрива, чорноброва, вої, жін. Людина з чорними бровами. Дарма щоніч дівчинонька Його виглядає. Не вернеться чорнобривий Та й не привітає (Тарас Шевченко, I, 1963, 4); Хіба коли забуду я, як плакав він, мій чорнобровий, як він на станції стояв в далекім місті повітовім… (Володимир Сосюра, I, 1957, 222); Он чорнобрива виходе із гаю, Личенько щастячком світе… (Іван Манжура, Вибр., 1950, 179); [Ряженко:] Здорова, чорноброва. Як живеш? (Іван Микитенко, I, 1957, 297);  * Образно. Під спів крові — без пісень — Вмер чорнобривий день (Павло Тичина, I, 1957, 33); І вже заслухалась земля Про вас, звитяжці і герої, Про ваші весни молоді, Про руки, зрощені в труді, Про нашу юність чорноброву (Михайло Стельмах, V, 1963, 56).