ЧІТКО

ЧІ́ТКО. Присл. до чіткий. Всю ніч хлопці писали листівки, чітко, як у стінгазеті, виводячи літери, щоб було не гірше, ніж надруковане (Олесь Гончар, IV, 1960, 80); Добре видно прожектори автомашин, кінські копита, чітко відбилися ковані колеса возів (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 510); Сонце заходило червоно, на вітер; на тлі вечірньої заграви чітко вимальовувався хутір Вишневий (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 14); Клуб було радіофіковано, голос лектора чітко звучав з гучномовця (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 136); Чітко Донелайтіс дав якесь розпорядження, і на ріллі загупали кроки червоноармійців (Михайло Стельмах, II, 1962, 193); Порівнявшися з Сергієм, юнак чітко, по-військовому козирнув (Василь Козаченко, Нові Потоки, 1948, 126).