ЧІЛЬЦЕ́, я, сер.
1. Зменш.-пестл. до чоло 1.
2. Весільний головний убір дівчини. У фонді [музею] є численна збірка весільних вінків з Львівської, Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької, Волинської та Київської областей. Особливо привабливі весільні металеві чільця гуцульської «княгині» (Народна творчість та етнографія, I, 1970, 34).