ВЙОКАТИ, аю, аєш, недок., ВЙОКНУТИ, ну, неш, док. Гукати «вйо» на коней. Свирид Кіндратович везе снопи на тік. На коней вйокає (Олександр Підсуха, Поеми, 1954, 65); Василько вйокнув на коней, і вони побігли підтюпцем (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 80).

ВЙО́КНУТИ див. вйокати.

ВЙО, виг. Окрик, яким підганяють коней; но. — Вйо, коні! — стрельнув батогом Іван (Михайло Стельмах, На.. землі, 1949, 237); — Вйо! — закричав він дико, і ми виїхали на дорогу чи на якусь рівну галявину (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 236).

ВЙО́КАННЯ, я, сер. Дія за значенням вйокати й звуки, утворювані цією дією. Незабаром і справді до них долинуло хропіння коней, шерхіт полоззя на снігу, вйокання (Леонід Смілянський, Крила, 1954, 60); Коні хропуть та лунко б’ють об дорогу копитами.. Позаду чути ще вйокання (Валентин Речмедін, Весняні грози, 1961, 53).