КІ́ШКА, и, жін.

1. Самка кота. Чує кішка, де миша є (Номис, 1864, № 9847); Коло нього лежала його вірна кішка з трьома маленькими сіренькими.. котенятами (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 124);  * У порівняннях. Вона.. витрушувала сіно з-за пазухи та пирхала, як кішка, що понюхала перцю (Нечуй-Левицький, II, 1956, 317).
♦ Жити (бути і т. ін.), як кішка з собакою — постійно бути в незгоді. Ми.. живемо з ним, як кішка з собакою (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 27); Знає кішка, чиє сало з’їла — про того, хто винен і почуває свою провину перед ким-небудь. — Ага, знає кішка, чиє сало з’їла.. Не втечеш моїх рук! (Панас Мирний, III, 1954, 292); Кішці хвоста зав’язати див. зав’язувати; [Чорна і т. ін.] кішка пробігла поміж (між) ким — хтось посварився з кимось, між ким-небудь виникла незгода. Чорна кішка пробігла поміж ними і сполохнула той лад, який досі був (Панас Мирний, III, 1954, 297).

2. техн. Невелика кітва. — Сідай, Миколо, в човен та тікай на море; закинь там кішку та й стій (Нечуй-Левицький, II, 1956, 233);
//  Пристрій у вигляді невеликої кітви з 3—4 лапами для піднімання підводних кабелів та затонулих предметів.

3. тільки мн. Те саме, що кігті 2;
//  Загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, які прикріплюють до гірського взуття під час ходіння по льоду, скелях і т. ін. Кішки являють собою загострені зубці, насаджені на пластини особливої форми, і одягаються на гірське взуття (В дорогу, 1953, 102).

КІ́ШЕЧКА, и, жін. Зменш.-пестл. до кішка 1. Я [заєць] частенько ходжу в князівську капусту, а туди часом прибігає князівнина кішечка, молоденька, рябенька (Нечуй-Левицький, III, 1956, 293);  * У порівняннях. А той, тихий та тверезий, Богобоязливий, Як кішечка підкрадеться, Вижде нещасливий У тебе час та й запустить Пазурі в печінки (Тарас Шевченко, I, 1951, 239); Галька кішечкою сковзнула з ліжка і вибігла в сіни (Андрій Головко, I, 1957, 174).

КІФА́РА, и, жін. У стародавніх греків — струнний щипковий інструмент, подібний до ліри.

КІШ 1, коша, чол.

1. Те саме, що кошик 1. Одного дня трусили в садку яблука в коші (Марко Вовчок, I, 1955, 135); Я думаю, масло та яйця Несе вона в коші (Леся Українка, IV, 1954, 100); Сестри-послушниці вносили.. коші з білими, вже почищеними головами капусти (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 436).

2. Великий кошик для зберігання борошна, зерна тощо. У сінях стоїть кіш із борошном, на горищі два вінки цибулі (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 435); — Ти ж мені дивись, не накидай насипом вогкої кукурудзи в кіш (Остап Вишня, II, 1956, 80).

3. Короб воза, саней і т. ін. (спочатку плетений); васаг. Візок був набитий соломою, солома висіла з усіх боків через подертий кіш (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 112); Худий, маленький коник з голосним іменем «Буян» ледве тягнув старенькі гринджолята з лозовим кошем, вимощеним житньою соломою (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 118).

4. Кошик конічної форми для ловіння риби та зберігання її живою; рибник. В’язні помалу ожили, завирували по камері, як риба, що з власної необачності вскочила в рибальський кіш (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 224).

5. Пристосування у віялці, в жорнах, у млині для засипання зерна. Жорна м’яко шамотіли по зерну: кіш трясся, як у пропасниці (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 353); Він поперед себе підняв мішок, низом поклав його на груди, а розв’язаний гузир нахилив у кіш (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 152).

КІШ 2, коша, чол.

1. У Київській Русі в XI—XIII ст. і на Україні в XIV—XVIII ст. — військовий табір, обоз. І розказують і плачуть [запоріжці], Як Січ руйнували, ..Як козаки Вночі утікали І на тихому Дунаї Новим кошем стали (Тарас Шевченко, I, 1951, 288); Здавалось, що насуває чорна хмара, коли татари ішли цілим кошем (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 123).

2. Місце перебування запорізьких козаків; Запорізька Січ. — Як же зруйнували кіш, то наш посьолок [селище] з землями достався якомусь пану (Олекса Стороженко, I, 1958, 80).

3. заст. Літнє житло кочовиків; кибитка (у 2 знач.). Скотарі мали собі од вітру.. халабуди, окутані повстьми; вони кошами прозивались (Олекса Стороженко, I, 1957, 267).

4. рідко. Місце розташування під час тимчасових робіт; табір, стан. На коші третьої бригади він застав бригадира тракторної і Олексу (Спиридон Добровольський, Тече річка.., 1961, 180).

КІТЬ, КІТЬ-КІТЬ, виг., дит. Уживається в знач. присудка за знач. котитися. Марина.. підносить ту іграшку до очей малого, повертає перед ним на всі боки або покотить по долівці. — Кіть-кіть! — забавляє (Панас Мирний, IV, 1955, 232); І знов щось гаряче по щоці — кіть-кіть… (Борис Грінченко, I, 1963, 275).

КІТЬ-КІ́ТЬ див. кіть.

КІ́ТОЧКА, и, жін., рідко. Зменш.-пестл. до кітка.  * У порівняннях. Лестячися до батька, мов кіточка, вона пішла з ним у покої (Іван Франко, III, 1950, 154).

КІТЛЯ́Р, а, чол., заст. Ремісник, що виготовляв або лагодив мідні вироби (переважно посуд); мідник.

КІ́ТНА, ної, жін. Яка перебуває в тому стані, коли в її організмі розвивається зародок (про вівцю, козу і т. ін.). — Нашій теличці уже шостий місяць, а вівця кітна (Олесь Гончар, I, 1954, 187).

КІТЛИ́НА, и, жін., діал. Улоговина. Ось вони минули Тептюж, ..ось бориславська кітлина (Іван Франко, VIII, 1952, 350).