ГМУКНУТИ, ну, неш, док., розм. Те саме, що гмикнути. — З якого колгоспу корова у вас, Петре Петровичу? — Гм-м… — гмукнув Петро Петрович (Остап Вишня, 1, 1956, 318); Михалаке роздратовано гмукнув, упіймав короткий погляд шофера і покрутив головою (Михайло Чабанівський, Балканська весна, 1960, 246).

ГМ, виг. Виражає сумнів, роздумування, іронію, роздратування. — Не бачив хлопця? — Ні, не бачив. — Гм. Де ж він? (Панас Мирний, I, 1954, 254).

ГМИ́КНУТИ, ну, неш, док., розм. Вимовити «гм». Гмикнувши у відповідь, він потер долонею ретельно виголену голову (Натан Рибак, Час, 1960, 16); Терентій мовчки пройшовся по світлиці, щось сам собі гмикнув, зупинився перед ліжком (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 317).