ЦУЦУ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Підкликати собаку. «Нехай цуцукають… Мене сим не зведуть, Поки самі сюди обід не принесуть!» (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 53).

ЦУ́ЦИК, а, чол.

1. Маленький собака (у 1 знач.). У няньки був біленький цуцик, її він завжди забавляв (Іван Котляревський, I, 1952, 181); Мав [батько] худоби у оборі За пана якого — Проти сонечка на призьбі Цуцика рябого… (Микола Чернявський, Поезії, 1959, 269); За вікном сусідський цуцик кружляє на місці, намагаючись упіймати зубами огризок власного хвостика (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 140);
//  розм. Те саме, що собака 1. — Та ще й не роздумався гаразд, аж чую — завзялися мої цуцики на щось, та ще добре так улягають. «Невже, — думаю, — звіра якого підняли?» (Гнат Хоткевич, I, 1966, 89).

2. перен., розм. Взагалі маленька істота; дитина. Мама гралася залюбки і з Вітею, і з Марсом і приказувала: — Ах ви мої цуцики! (Оксана Іваненко, Таємниця, 1959, 47);
//  перен. Людина, що звикла вислужуватися. «Цуцик ти, цуцик, — думає [Оленка]. — На двох лапках стаєш. До чого це воно? Хоч і начальство ж отець Полієвкт, а він же чоловік, як і ти» (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 123).
♦ Бігати, як цуцик (цуциком) за ким — виявляючи почуття відданості, любові, невідступно ходити, іти за кимсь. [Домця:] Ледачий спокою не дає, бігає за мною слідком, як цуцик (Карпенко-Карий, II, 1960, 18); [Лукія:] Є такий, що поведу бровами — побіжить цуциком услід; скину очима — зіпнеться на лапки й потанцює!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 117); Цуцика крутити — упиратися, ламатися. — Та кинь ти цуцика крутити… Ех, який ти! (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 19); Як цуцик на вірьовці (на ланцюгу і т. ін.): а) про того або те, що з певної причини не може вільно рухатися. — Сідай же, приятелю; якого-бо ти чорта там біля порога маячиш, як той цуцик на вірьовці? (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 165); Танк вистрілив і від пострілу підстрибнув, як цуцик на цепу, і так само загримів ланцюгами (Петро Панч, В дорозі, 1959, 111); б) про того, хто добровільно перебуває весь час біля когось. — Ганна — молодець: закрутила Максимові голову. Сидить козак біля неї, як цуцик на ланцюгу, та слину ковтає (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 89).

ЦУЦЕНЯ́ЧИЙ, а, е. Прикм. до цуценя.

ЦУЦЕНЯ́ТКО, а, сер. Зменш.-пестл. до цуценя. [Ведмідь:] Та це ж Бабуся! В гості йде… і цуценятко молоде! Вона без його ні на крок! (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 497); Один вогник блимав аж на перехресті. Там аж заходилося маленьке верескливе цуценятко (Юрій Смолич, II, 1958, 89);  * У порівняннях. Бувало, хоч поросятко на орчику держить, щоб йому охотніш було на світі жити, а він його чухає, жалує, і воно перед ним як цуценятко перекидається (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 353).

ЦУЦЕНЯ́, яти, сер.

1. Маля собаки; щеня. Я постукав. У дворі гавкнуло цуценя; хтось одсунув віконце, да, мабуть, нічого не побачив (Марко Вовчок, I, 1955, 72); З халабуди вилізло цуценя, гавкнуло два рази, закрутило хвостиком (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 425);  * Образно. — У Чмеля ожереди й гниють, а в мене… крига в хаті. У Чмеля діти, в мене цуценята. Ех, — похнюпивсь Кирило, а сльози кап-кап йому (Архип Тесленко, З книги життя, 1949, 33);  * У порівняннях. Вона взяла ніж і почала вишкрібать вінця старого засаленого горшка. Горщик завищав під ножем, наче цуценя (Нечуй-Левицький, II, 1956, 284); Вітер котить бур’ян під ноги, вітер лащиться цуценям до ніг… (Володимир Сосюра, I, 1957, 265).
♦ Пика — хоч цуценят бий — про товсте, вгодоване обличчя. «Ясочка… — злісно думав він, поглядаючи на кругленький живіт поета, — пика — хоч цуценят бий, а він — Ясочка…» (Степан Васильченко, I, 1959, 347).

2. перен., лайл. Дуже молода, недосвідчена людина; молокосос. — А-а, то ти ще й боронитися будеш, цуценя! — Нур ніби сказився. На губах у нього виступила піна, очі налилися кров’ю (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 20); — Не бреши, цуценя, бо буде гірше, — посварився йому Корж кулаком (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 53).

ЦУЦ, а, чол., діал. Собака. Проведіть мене, щоб часом цуци не теє (Словник Грінченка).

ЦУРУПА́ЛОЧОК, чка, чол. Зменш.-пестл. до цурупалок. Тоді захотілося Тамарі послати матері лист.. Згадала, що в неї десь у кишені є маленький цурупалочок олівця (Антон Хижняк, Тамара, 1959, 159); А зверху вже повзають мурашки. Ще не зовсім прокинулись вони від сну, але деякі з них уже працьовито тягнуть якісь цурупалочки, шматочки кори (Олександр Копиленко, Як вони.., 1961, 38).

ЦУРУПА́ЛОК, лка, чол. Те саме, що цурпалок. Грицько, повернувши на степ і посвистуючи, почав збивати цурупалком то вершки високої чорнобилі, то червоні головки будяків (Панас Мирний, IV, 1955, 11); Дивлюся, як веселий вогонь переплигує з лозинки на лозинку, як закипає на вільхових цурупалках жовтаво-пінява юшка (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 33); [Марічка:] Ну й сіно! Самі цурупалки (Юрій Мокрієв, П’єси, 1959, 112); — Патрон вибухнув, і чотири пальці наче ножем одбатувало. ..А оце питаю, чому не жениться? Відповідає: якій дівчині я потрібний з оцим цурупалком (Олександр Копиленко, Земля.., 1957, 129);  * Образно. [Мотронька:] А чудний ти який, Микитко, сьогодні! От право. Аж жаль бере. Та тільки який же з тебе парубок! Цу-ру-палок! (Микола Куліш, П’єси, 1960, 74);  * У порівняннях. — Скільки разів намірявсь [я] наложить на себе руки, а нічого не вдіяв: повішусь — гілляка зламається; бурхнусь у воду, щоб утопиться, — плаваю, як цурупалок (Олекса Стороженко, I, 1957, 353).
♦ Дурний як цурупалок — дуже дурний. — Як се так? от вигадав! — засміявсь сотник Андрущенко. — У твої, бач, штани закон убрався! Та ти глузуєш, з нас, чи ти зовсім дурний як цурупалок! (Данило Мордовець, I, 1958, 138); На цурупалки — те саме, що На цурпалки (див. цурпалок). — Уже я те ружжо [рушницю] до скількох раз бив на цурупалки — а він його шворками перемотузує — і далі своєї, — скаржився Гордій (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 233).

ЦУРУПА́ЛЛЯ, я, сер., збірн. Те саме, що цурпалля. Червоні, сині й білі язики полум’я облизували, наче виціловували сухе соснове цурупалля (Леонід Первомайський, Материн.. хліб, 1960, 177).

ЦУРПЕ́ЛИТИ, лю, лиш, недок., перех., розм. Те саме, що цупити. Вузькоколійкою чмихав поїзд. Іграшковий паровозик цурпелив за собою шість чи всі вісім цяцькових вагончиків, у яких могли їздити хіба що лісові гноми, але аж ніяк не люди (Павло Загребельний, Європа 45, 1959, 467).