БУРХНУТИ, ну, неш, док., розм.
1. неперех. Швидко рушити вперед. І грає і піниться синєє море. Хтось човен на море пустив, Бурхнув він по хвилі, ниряє на волі (Євген Гребінка, I, 1957, 83);
// Навально ринути. Двері в келію неначе рвонулись і одскочили, неначе в двері бурхнула буря… (Нечуй-Левицький, III, 1956, 371);
// персе, безос. Хлинути (про рідину). Бурхнуло з неба, мов із бочки (Іван Котляревський, I, 1952, 106).
2. перех. З силою кинути; шпурнути. Вона сеє зачула, Рученьками сплеснула; Рученьками сплеснула, В Дунай зілля бурхнула (Павло Чубинський, V, 1874, 833);
// Линути (рідину). Отець Тарасій.. без сорому взяв пляшку, бурхнув рому в стакан (Нечуй-Левицький, III, 1956, 376); * У порівняннях. Я кидаюсь, ніби хто бурхнув на мене еїдро холодної води (Степан Васильченко, II, 1959, 296).