БУНТА́Р, я, чол. Підбурювач до бунту, учасник бунту. Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле; він стрівся з людьми і тих намовив жати своє жито.. Од того часу пан мав на прикметі Миколу й звав його бунтарем (Нечуй-Левицький, II, 1956, 185); Навіть самий задурений націоналіст, навіть темний бунтар-отаманчик не посміє заперечити, що з Петлюрою йде реакція і окупація (Василь Еллан, II, 1958, 234);
// Непокірлива, схильна до бунту людина. Довго-довго згадували люди Самуся — палкого бунтаря (Степан Крижанівський, Калин. міст, 1940, 84); З характеристикою атеїста і бунтаря його [Михайла Яцкова] прийняли до гімназії в Бережанах (Вітчизна, 12, 1962, 187).
БУНТАР
Тлумачення слова