БУНЧУКОВИЙ

БУНЧУКО́ВИЙ, а, е, іст. Прикм. до бунчук;
//  у знач. ім. бунчуковий, вого, чол. Почесне звання, яке українські гетьмани спочатку надавали синам генеральної старшини і полковників, а пізніше — відставним полковникам і полковій старшині. Бувають військові, значкові, І сотники, і бунчукові (Іван Котляревський, I, 1952, 151).