БУЛО́.
1. Мин. чол. сер. р. одн. до бути.
2. част. Уживається при дієсловах мин. ч. для підсилення. — Ви, діточки, не скучайте за братиком, — почала було мати, та голос ввірвавсь і замер (Марко Вовчок, I, 1955, 294); Хотів було гукати [Ладим] на допомогу: задубілий язик не повертається (Василь Кучер, Пов. і опов., 1949, 242).
3. вставн. сл. Уживається для вираження нерегулярно повторюваної дії у знач. часом, іноді, траплялось; бувало. Було, роблю що, чи гуляю, чи богу молюся, Усе думаю про його (Тарас Шевченко, I, 1953, 198); І не доїм, і не досплю; Усе, було, тружусь, роблю (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 8).