БУ́ЛЬКНУТИ, не, док.
1. Однокр. до булькати. Ломачевський кинув жабу в воду; жаба булькнула й сховалась (Нечуй-Левицький, III, 1956, 128).
2. розм. Упасти з бульканням. Зірвавшись з-під ноги, покотився вниз і дзвінко булькнув у річку камінець (Василь Козаченко, Вісімсот.., 1953, 57).