БУЛЬКА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Який має дуже опуклу поверхню; витріщений, вирячений, лупатий. Карпо, хоч і непоказний з себе.., з товстими оддутими губами, з сірими, як у кота, булькатими очима.. Зате смілий у меткий, проворний (Панас Мирний, I, 1954, 244).
2. Який має лупаті очі; витрішкуватий, лупатий. Позуючи, повнощокий, булькатий Хома надимався ще більше, «аби бути страшнішим» (Олесь Гончар, I, 1954, 209).