БУЛА́Т, чол., заст.
1. род. у. Високоякісна міцна сталь особливого гарту, з узорчастою поверхнею. Стьогнув [Паллант] ще Турна через лоб. Но Турн байдуже, не скривився, Бо, бач, булатом ввесь обшився І був, як в шкаралупі боб (Іван Котляревський, I, 1952, 258); Ох, ти серце, моє серце молодецьке, Що булату ти твердіше, міцніше каменю! (Леонід Первомайський, Слов, балади, 1946, 17).
2. род. а. Сталевий клинок, меч; взагалі зброя. Усі ми станемо єдині, на плуга змінимо булат (Радянська Україна, 26.V 1951, 3).