БУХИ́, виг.
1. Звуконаслідування на означення сильного кашлю. Ще з Америки привіз батько до хати тяжкий кашель у грудях. Такий сухий та задушливий, що не давав нам спати по ночах. Бухи та бухи, від смеркання до ранку (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 56).
2. розм. Уживається як присудок за знач. бухикати. — Слабий був, небога.. Все — «кихи та бухи», а далі й умер (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 29).