БУЧНО́. Присл. до бучний. Гучно, бучно, — а п’яти мерзнуть (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 179); Колись ті бенкети цілими тижнями тягли-ся, широко та бучно справлялися (Панас Мирний, III, 1954, 191); Бучно їх у шахти виряджали (Микола Терещенко, Правда, 1952, 87); Бучно й рішуче ввалилися вони [старшини] до гродського суду (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 44);
// у знач. присудк. сл. Поглядав я на улицю. Бучно було всюди (Степан Руданський, Тв., 1956, 60).
БУЧНО
Тлумачення слова