БУ́ЧА, і, жін.
1. Великий крик, галас, тривога. Оришка забила бучу: — Як се так? Чого се так? (Панас Мирний, IV, 1955, 209); Стара циганка збила бучу, розворушила всіх (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 376).
2. Сварка, колотнеча. Як же зчепились вони — така буча збилася, що ледве розняли їх (Марко Вовчок, I, 1955, 245); Добра та ладу не було, а були тільки бучі, колотнеча та сваволя (Панас Мирний, II, 1954, 86); Як уступливий муж, для спокою в хаті не починав [суддя] ніколи бучі (Осип Маковей, Вибр., 1954, 277); * Образно. його займали хмари — ся неспокійна небесна людність, за якою він стежив.. Часом здіймались там бучі, народні повстання (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 212); І закипів Дніпро! Такої бучі не бачили ще воїни могучі (Павло Тичина, II, 1957, 181).