БУБНИТИ, ню, ни́ш, недок.
1. Грати на бубні. — Що се? Хто се бубнить? — загомоніли вони [люди] (Іван Франко, VII, 1951, 349); Ніколи ще сільський бохтар Сава Шепа не бубнив так урочисто й переможно, як у цей день (Семен Скляренко, Карпати, II, 1954, 407);
// Утворювати глухі звуки (про бубон); густи. За горою бубни бубнять, у повітрі сурми грають (Іван Франко, XI, 1952, 176); Захлиналася гармошка, і бубон бубнив (Андрій Головко, I, 1957, 284).
2. розм. Стукати, тарабанити. Він то білів, то червонів на обличчі і нервово бубнив пальцями по столу (Петро Козланюк, Сонце.., 1957, 37).