БРИЛЬ, я, чол. Головний убір з широкими полями. Меркурій низько поклонився, Перед Зевесом бриль ізняв (Іван Котляревський, I, 1952, 80); — Сердешненький! Книжки складав У торбину і бриля бере (Тарас Шевченко, II, 1953, 172); Сонце запалило криваві вогні на цератовім брилі Семена (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 378); Крислатий бриль з рисової соломи був низько опущений на лоб (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 86).
БРИЛЬ
Тлумачення слова