БРИГАДИ́Р, а, чол.
1. Керівник виробничої бригади. Сашкова мати, Марина Чайка, — найкращий бригадир у рибальській артілі (Олесь Донченко, II, 1956, 367); Нас чотири трактористи з бригадиром на чолі, тільки сіли на машини — так і крешем по землі… (Павло Тичина, I, 1957, 172).
2. заст. У Росії XVIII ст. — військовий чин, середній між полковником і генералом. — А мій небіжчик дід, бригадир його царського величества … (Нечуй-Левицький, III, 1956, 345).