БРИДО́ТА, и, жін.
1. тільки одн. Дуже поганий, негарний вигляд; потворність. Скільки раз заглянула вона в своє дзеркальце, стільки раз з глибини її дівочого серця зринав ревний жаль на власну бридоту (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 267).
2. Те, що викликає огиду; гидота. — Що таке? Що це вже знову таке? ..Знову якась бридота? (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 176); — Припиніть, панове міщани, оцю бридоту! (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 368).