БРИ́ДКО. Присл. до бридкий. Ні, старий мій чепуриться, Аж бридко дивиться (Тарас Шевченко, II, 1953, 169); А щодо мене, то мені навіть бридко говорити про такий роман — цур йому! (Леся Українка, V, 1956, 63);
// у знач. присудк. сл. «То бридко!» сказав я, а нишком додав: «Яка ж бо ти добра, серденько!» (Володимир Самійленко, I, 1958, 128); Дівчині було бридко, розуміла, що принижує себе, але їй конче треба було знати правду (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 226).
БРИДКО
Тлумачення слова