БРЯЗКАННЯ

БРЯ́ЗКАННЯ, я, сер. Дія за значенням брязкати і звуки, утворювані цією дією. Вже не чути глухого брязкання від кайданів (Марко Вовчок, I, 1955, 364); В’їдливе брязкання острог помітно наближалось (Григорій Епік, Тв., 1958, 38); Страшне брязкання на чотирьох фортеп’янах розбило його нерви так, що він не міг витримати і вибіг із свого покою (Іван Франко, VII, 1951, 241).