БРЯ́ЗКАЛО, а, сер.
1. Брязкуча дитяча іграшка. На возах діти свистали в закуплені в місті свиставки, калатали глиняними брязкалами (Іван Франко, VIII, 1952, 364);
// Взагалі предмет, що бряжчить (від ударів або трясіння). Як старець обідраний, диліжанс вибиває у всі свої брязкала (Степан Васильченко, I, 1959, 183);
// Брязкуча металева тарілочка або дзвіночок на бубні. * У порівняннях. Він люто розмахнувся руками — і графин на тумбочці видав звуки, як брязкала бубона (Яків Баш, Вибр., 1948, 51);
// Брязкуча прикраса. За що ж, панотче, вас вельможністю зробили..; В блискучому всьому, як птаха, нарядили, На шию брязкал натягли? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 480).
2. перен., зневажл. Про те, що не становить ніякої цінності, є тільки пустою прикрасою. [Пророк самарійський:] Вам відомо, які то святощі вона втопила? [Самарянин:] Ти ж сам казав, що брязкало старе!.. (Леся Українка, II, 1951, 156).
3. зневажл. Про балакучу людину; базіка, базікало. — Ну, таки принесло ледащо отого дзвонаря, оте брязкало! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 623).