БРЯЖЧАТИ, чу, чи́ш, недок.
1. Ударяючись, утворювати дзвенячі звуки (про металеві, скляні предмети). Та ось бряжчать ключі, скриплять завіси, Стукочуть кроки — се сторожа входить (Іван Франко, XI, 1952, 299); Одвага наша — меч, политий кров’ю, Бряжчить у піхвах, ржа його взяла (Леся Українка, I, 1951, 114); Били гармати, били… Вікна тривожно бряжчали… (Володимир Сосюра, I, 1957, 266); Серед гомону й викриків бряжчали струни то в одних, то в інших руках (Іван Ле, Міжгір’я, 1953, 76); * Образно. Часом розмова ставала гарячою, бурхливою, слова бряжчали, немов вози з залізом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 174);
// чим. Викликати дзвенячі звуки, вдаряючи по металевих і т. ін. предметах або трусячи ними. Перекупка, як жар, червонолиця, стала проти сонця, бряжчить коралями та вигукує: «Е, є! Коралі добрі!» (Марко Вовчок, I, 1955, 14); Бряжчала ключами й ходила, присвічуючи ліхтарем, ..ключниця княжа Ярина (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 29); На річці хтось брав воду і бряжчав відрами (Степан Чорнобривець, Потік.., 1956, 54).
♦ Гроші (грошики, карбованці) бряжчать (бряжчали) у кого — є гроші в кого-небудь. Поки бряжчали ще тітчині карбованці, було й за холодну воду не візьметься (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305).
2. на чому, розм. Невміло або недбало грати на музичному інструменті. Хто хоче — грає або співає, Кому хіть — бряжчить на арфі (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 320).