БРЯКНУТИ 1, ну, неш, док.
1. неперех. Задзвеніти з брязком; брязнути. Брякнула защіпка, і вибігла Коханівна Марта (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 40); Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 209).
2. перех., розм. З силою кинути. — Я думав гроші! — сказав Пилип і брякнув рака об землю (Панас Мирний, I, 1954, 314).
3. перех., розм. Сказати щось не до речі, не до ладу; бовкнути. — Василь брякнув, що то ти підхопив гроші (Панас Мирний, IV, 1955, 192); Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: — Ну й цікаво з вами гуляти (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 103).
БРЯКНУТИ 2, не, недок. Набрякати, вбираючи в себе вологу; бубнявіти;
// Брезкнути (про тіло, обличчя). Яків розмарнів-почервонів… тіло його наливалося, брякло-напухало (Панас Мирний, I, 1954, 292); Йому вже минув тридцять третій рік, і його широке синювате обличчя починало брякнути з самогону (Іван Микитенко, II, 1957, 283).