БРЕСТИ́, бреду, бредеш; мин. ч. брів, брела, ло, мн. брели; наказ. сп. бреди; недок.
1. Повільно йти. — Відкіль бредеш ти, голово лиха? — Лисиця так мовля Ослові (Леонід Глібов, Вибр., 1957, 41); Назустріч нам по дорозі неквапливо бреде пастух, сивобородий дід в солом’яному брилі (Юрій Збанацький, Над Десною, 1951, 205); * Образно. Брели літа своєю тихою ходою (Панас Мирний, IV, 1955, 326); Я у спогадах брів В юнь мою синьооку (Степан Крижанівський, Срібне весілля, 1957, 294).
2. через що і діал. що. Переходити вбрід, перебродити (річку, струмок, болото і т. ін.). Брести тобі дві річеньки, а третій Дунай (Словник Грінченка); Звільна, обережно переступаючи з ноги на ногу, він почав брести ріку (Іван Франко, IV, 1950, 424); Доводилось і через болота брести (Анатолій Шиян, Партиз. край, 1946, 28).